"Історичні аспекти поняття «канонічної території»":

текст виступу на науковому семінарі „Україна: чия канонічна територія?”

організованому Інститутом Релігії та Суспільства УКУ

15 квітня 2005 р.

Дуже дякую організаторам, що поставили мою доповідь у програмі нашого семінару третьою за порядком, бо я вже не мушу звертатися до тих фактів і тих аргументів, які наводили і пояснювали мої колеги. Так що, маючи авторитет для покликання, постараюся схематично подати лише стислий огляд проблематики, а заодно й зекономити трохи часу для дискусії. Відразу ж хочу засигналізувати, що не говоритиму про питання канонічної території в усій християнській історії, а зосереджуся на українському контексті. Тобто на тих його аспектах, які стосуються, з одного боку, взаємин Церков київської християнської традиції, а з другого – стосунків між Східною і Західною Церквами на наших теренах. Цих дві сюжетних лінії я хотів би проілюструвати кількома прикладами, що відображають головні етапи та переломні моменти цього історичного розвитку.

Роздуми з нагоди завершення президентських виборів в Україні

Бог миру нехай буде зо всіма вами
(Рим. 15, 33)

Наприкінці року ми всі відчули, як невідворотно Господь історії перегортає чергову сторінку Книги буття українського народу. Відходять у минуле спроби нав'язати людям давню суспільну систему, перефарбовану в інші кольори й позначену іншими назвами, проте таку саму нелюдську й супротивну Божому світопорядкові, якою була система більшовицька. Черговий раз в українській історії з гуркотом падає конструкція влади, в основі якої лежить безоглядна аморальність політики й відверте потоптання гідності людини. Бог іще раз явив людям ту істину, що будь-які вавилонські вежі, оперті на богозневажну й людинозневажну гординю, не встоять. Сьогодні обов'язком кожного віруючого в Україні – незалежно від релігії та конфесії – є скласти подячну молитву Всевишньому за те, що народ наш осягнув цю істину не лише без крові й насильства, а й з великою та усвідомленою вірою в правду, любов та справедливість.

Один Божий народ у краї на Київських горах

Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицького Української Греко-Католицької Церкви, з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва

“Скинь взуття з твоїх ніг, місце бо, що на ньому стоїш, – земля свята” (Вих. 3: 5). Саме ці слова сказав Господь Мойсеєві, коли той привів отару овець до Божої гори – Хориву. І схилився Мойсей лицем до землі, відчувши особливу присутність Господа. Про святість місця, на якому стоїмо сьогодні, згідно з “Повістю врем'яних літ”, свідчив св. апостол Андрій, благословляючи київську землю й провіщаючи, що “на цих горах засяє слава Божа”. І ми з глибокою пошаною також схиляємо голову до цієї святої землі, відчуваючи свою особливу відповідальність перед Господом і людьми.