Дорогі в Христі!

В нашому храмі нині велика радість: ми є присутні при народженні нового священика Христового. Це – перший священик, якого ми висвячуємо в нашому соборі. І це – перший священик, якого ми висвячуємо для нашої Архиєпархії. Дар нових священиків найкраще свідчить про динамічність і життєвість церковної спільноти, а також запевняє їй майбуття. Пригадую розповідь підпільних священиків про те, як поява молодих отців у підпіллі сприймалася нашими вірними як вірний знак опіки Божої над Церквою та запорука її перетривання серед зими переслідувань. Сьогоднішнє свято ще один доказ Божої любові і прихильності до свого люду, та запорука, що цей люд не залишиться без добрих пастирів.

Дорогі в Христі! На наших очах довершилося незбагненне для людського розуму таїнство: проста людина, охоплена неміччю, як кожен з нас (пор. Євр 5, 2), була включена у вічне і надприродне священство самого Сина Божого Христа Ісуса! На душі був витиснений незнищимий знак Христового священика, так що до нього відтепер можна з повним правом віднести Боже слово: „Господь сказав і каятись не буде: Ти – священик навіки за чином Мелхиседека!”. (пор. Пс 110, 4; Євр 7, 22).

Які величні ці слова! Вони виражають таїнственний зв’язок, який заіснував між Богом і людиною, між Ісусом Христом і Вами, Отче Мирославе.

Господь сказав, - говорить Боже слово, а цим пригадує, що священство це – дар небес, покликання, яке уділяє Бог кому захоче, як і коли захоче. Можливо Ви, Отче Мирославе, сьогодні згадуєте тих людей і ті обставини, які причинилися до вибору Вашої життєвої дороги. Однак, у світлі Божого слова усвідомлюємо собі, що за всіма особами і обставинами, які провадили Вас аж до нинішнього дня, стоїть таїнственний Божий план, в який Ви були включені Богом перед віками: „Не ви мене вибрали, - каже Господь, - а я вас вибрав і послав, щоб ви ішли і плід принесли і щоб ваш плід тривав” (Йо 15, 16).

Над Вами, Отче Мирославе, Господь сказав своє слово, слово покликання, слово любови. Господь кличе нас не з огляду на наші заслуги чи геройські вчинки, але з огляду на безмежну любов, яку живить до кожної людини, а особливо до своїх вибранців: „Любов’ю вічною полюбив Я тебе, тому й зберіг для тебе мою ласку” – запевняє Вас нині Господь устами старозавітного пророка. Про цю любов нам треба завжди пам’ятати і часто роздумувати про неї, як до цього заохочував свого часу митрополит Андрей: „А в кожнім слові і в кожнім ділі Христа, (священики) будуть знаходити любов Христа о стільки для них більшу, чим для прочих людей, що в тій школі щоденній научаться оцінити собі безмірні добродійства, котрими їх самих Христос наділив. Їх називає приятелями:  „Ви друзі мої" (Йо. 15, 14),  з ними як з братами обходиться, дбає о них більше як о всіх прочих, надіється від них всего, во всім їх довіряє, все їм в руки віддає, ділить з ними ціле життя. З грішників, людей, котрі би без Нього нічим були, робить князів Своєї Церкви, „підіймає з пороху злиденного, що з гною бідного підносить, щоб посадити його з вельможами, з вельможами народу свого” (Пс. 113, 7-8).

Розпочинаючи кожен священичий день, пригадуйте собі про цю любов Господню до Вас і в ній шукайте джерело ревності і сили у служінні людям. Кожного разу, як одягатимете на себе єпитрахиль – знак священичої влади, пригадуйте собі про цю божественну благодать, якою Господь зодягнув Вас нині і намагайтеся не втратити, але примножити її: „Благословенний Бог, що зливає благодать свою на священиків своїх, як миро на голові, що спливає на бороду, на бороду Арона, що спливає на краї одежі його”.  Нехай ніякий страх не опанує душу, бо Господь Вас запевняє: „Ти раб Мій, Я вибрав тебе й не відкинув тебе,  не бійся, бо Я з тобою, і не озирайся, бо Я Бог твій! Зміцню тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї Я тебе підтримаю (Іс 41, 9-10).

„Ти – священик”. Так, саме ти, Мирославе – з Твоєю історією життя, з Твоїм характером, з твоїми дарами і обмеженнями.

Але що означає: бути священиком?

Це – в першу чергу означає єднатися з Христом як з найближчим другом і приятелем, наслідувати Його у всьому, об’явити Його присутність в цьому світі. Слід поводитися так, щоб і Ви могли сказати за святим Павлом: „Наслідуйте мене, як і я – Христа” та: „Для мене бо життя – Христос”. Якщо так житимете, то будете справді тим, ким Вас хоче мати Христос і Свята Церква: батьком, вчителем і лікарем для вірних.

Батько. Щось дуже рідне і близьке звучить у цьому слові. Ми відразу думаємо про Отця, що маємо на небі. І невипадково. Ваше духовне батьківство закорінене в батьківстві самого Бога, в яке ви нині через святу Тайну священства були таїнственним способом включені. Про це батьківство св. Павло говорить: Я схиляю свою голову перед Отцем, від якого походить усяке батьківство на небі і на землі. Бажаю Вам, щоб Ваші вірні знаходили в Вашій особі батька – люблячого, дбайливого і жертовного. Нехай духовне добро Ваших вірних лежить Вам на серці, а турбота про нього нехай випереджує будь-які турботи і справи цього дочасного життя.

Батьківство виражається в особливий спосіб в навчанні вірних Божих правд. Тому священик є Вчителем довіреного йому люду Божого. Навчаючи Божих правд, священик народжує нових дітей Божих і тим самим найкраще реалізує своє духовне батьківство. Св. Павло, який був духовним батьком багатьох християнських громад, звертається до членів однієї з них: „Хоч би ви мали тисячу вчителів у Христі, але батьків небагато, бо я вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі”.

Дорогий отче, для мене Ваші свячення є особливими, бо Ви – перший священик, якого я висвячую для Церкви. Це для мене велика радість і хвилюючий момент. Звернуся до Вас словами св. Павла, які він написав до свого учня Тимотея: „Заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом: Проповідуй слово, налягай вчасно і невчасно, ... напоумлюй із усією терпеливістю і наукою. Бо буде час, - а ми б сказали, що він вже настав, - коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезий у всьому, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу” (2 Тм 4, 1-5).

Нарешті Ви є покликані бути Лікарем людей. Розслаблений з нинішнього Євангелія скаржиться: Не маю чоловіка, який підніс би мене і запровадив до джерела, як зійде в нього Ангел”. Тут на престолі в церкві сходить не ангел, а сам Господь Ісус – єдиний лікар душ і тіл. Він взяв на себе наші недуги і поніс на собі наші хвороби. Ранами Його ми зцілилися. Донесіть це зцілення до кожної людини, яка страждає від духовної недуги, яка спараліжована гріхом. Сповідь – це найбільш делікатна і найбільш відповідальна місія священика, яку можна б порівняти хіба що з операцією на відкритому серці. У сповіді людина відроджується духовно, а Ваше батьківство осягатиме свою повноту. І якщо по тому, як Ви служитимете Літургію і інші богослуження, буде пізнаватися Ваша побожність, то по тому, як Ви будете пильнувати сповідальниці, пізнаватиметься Ваша душпастирська ревність. Бажаю Вам, щоб Ви були душпастирем і і побожним і дуже ревним.

Але також нехай Ваші ноги будуть скеровані до всіх страждаючих, до хворих, до увязнених, щоб виливати на їхні рани єлей милосердя і співчуття, та Божою силою підносити їх з ложа недуги, годувати їх Тілом і Кров’ю Господньою, щоб вони повністю поверталися до здоров’я.

До цього всього Вас посилає нині Церква, а ми Вас запевняємо про нашу близькість і молитву. Дякуючи Богові за дар Вашого покликання, ми молимося, щоб Ви були не просто добрим – бо цього замало!,  - але святим священиком.

Дякуємо також сьогодні всім, хто причинився до Вашого покликання і підтримує його своєю молитвою і любов’ю: перш за все – Вашим татові і мамі – дякуємо за гарне християнське виховання, за те, що віддали Вас на службу Богові і супроводжували Вас усі роки своєю молитвою. Особливо вітаємо сьогодні і дякуємо Вашій дружині. Вона, єднаючись із Вами у таїнстві Подружжя, до певної міри розділятиме також і Ваше священиче покликання. Нехай Господь наділить її великою любов’ю, жертовністю і терпеливістю, щоб разом з отцем Ви якнайкраще могли послужити Богові і людям. Дякуємо всім вихователям Львівської семінарії, викладачам, духовним провідникам, які формували Вас на взір Христа Спасителя і нині розділяють нашу спільну радість.

Віддаємо Вас у опіку Пресвятої Богородиці – цариці апостолів і матері священиків. Під Її покровом зачинайте це нове служіння в церкві, щоб колись, коли станете на порозі вічності, з Її рук отримати небесну нагороду. Амінь.