Головне
Головна / Події / Проповідь Владики Йосифа (Міляна) на Неділю самарянки (13 травня 2012)

Проповідь Владики Йосифа (Міляна) на Неділю самарянки (13 травня 2012)

З нагоди твотисячоліття Різдва Христового єпископат УГКЦ прибув до Святої Землі на симпозіум східних католицьких Церков. Ми мали нагоду відвідати визначні місця Святої Землі. Були рівно ж біля згадуваної в Євангелії криниці Якова. Сумний стан… Криницю оберігають мусульмани. Щоб торкнутися, потрібно купувати квиток. Не про це я хотів би казати.

Мене здивувала земля, де росли фруктові дерева. У липні вона була така потріскана від посухи, що можна було встромити цілу долоню і навіть ногу. Подорожуючи Ізраїлем більше часу, розумієш, що значить у цій місцині склянка води, що таке вода, яке важливе значення вона має для мешканців. Ми звикли, що маємо воду цілодобово, звикаємо як до норми, що Бог, коли нам конче потрібна благодатна волога у травні, посилає її, і все розвивається. Але рівно досвідчає нас Господь, що не завжди воно так є. Маємо засушливі весни і літа і розуміємо, якою благодаттю Бог наділяє землю, коли посилає їй дощ. Ніхто з нас не уявляє собі життя в природі і побуті без води. Вона є благодаттю, частиною нашого єства теж є вода.

Проводимо паралелі з тої проблеми, з якою пройшла нелегкий шлях жінка-самарянка до криниці Якова: щоб зачерпнути води, напоїти сім’ю, дати щось тваринам. Справді, для неї це був великий здобуток – прийти і начерпати, принести. Але згадаймо інше питво, іншу благодать, вологу – те, про що говорить Ісус Христос до самарянки. “Якби ти знала дар Божий і Хто з тобою розмовляє”.

Благодатна волога святої віри, віра у живого Бога, у Христа-Спасителя, Хто справді дає благодатну воду на життя вічне. Якщо без дощу і без води ми якось в побуті можемо витривати певний час, то без віри як може жити душа? Як вона може розвиватися, плодоносити, радувати цей світ розвитком, квітом і плодами. Ми не бачимо того бідного стану, коли людина, людство не розвивається на благодатній волозі живого Бога, віри. Лише ті, які хочуть, вірять і шукають отої благодатної роси Христової віри.

Ми часто питаємося, чому світ такий жорстокий, чому ламаються людські долі, чому людина псує життя іншій, чому ми такі негнучкі одні до одних у наших потребах? Мабуть, відповідь єдина: та, яку дає Євангеліє у неділю самарянки. Ми ссихаємося. ми негнучкі, бо не маємо благодатної вологи живої віри – ми не знайшли криниці Якова, щоб напитися і повноцінно жити.

Якщо жінка користає лише воду з крану і ціле життя спрямоване на рутинне приготування їжі, чистоту кухні, дому, прання, – якщо так, то ми можемо досвідчити, що так бути не має. Ми маємо віддати щоденному життю клопоти, які від нас вимагають, але не забути про криницю Якова, не забути про джерело віри, яке дає сам Христос, Спаситель, Який дає нам стільки благодаті й вологи живої віри, що ми можемо певні терміни перетривати.

У Святій Землі в Седон-краї на 3 роки і 6 місяців Господь закрив небо. Страшна посуха, голод. Але були люди, які уповали на Бога. Як сарептянська вдова, маючи мірку оливи і пригорщу муки, уміла врятувати пророка, божого чоловіка, врятувала себе і свого сина. Мабуть, не треба бути глибоким аналітиком, щоб побачити, що в світі бракує витоптаних доріг до криниці Якова, віри, святого Божого храму.

Стара добра Європа продає християнські храми, бо до них не ходять. Дискутуємо через призму науки, чим для світу є Христос, бути у католицькій державі в італійських школах знамену святого хреста чи ні. Питаємо самих себе, інших, чому такий світ, чому така жорстока людина, чому так багато проблем. І відповіддю на них є криниця Якова, до якої треба йти, її черпати. Криницю сьогодні маємо не старозавітну, але Христа-Спасителя, який є тут і зараз, готовий прийти і напоїти нас живою водою, служити нам, задовольнити наші потреби. Щоб розвивався, квітнув і плодоносив у добрих ділах світ.

Мабуть, у сьогоднішню неділю, згадучи самарянку, згадаємо кожну українську жінку, яка покликана берегти чистоту, порядок, достаток, комфортне життя української родини. Сьогодні вшановуємо матір. Справді, якщо її життя звернене до тої великої благодаті, вологи живої віри, то тоді і порядок, достаток, любов і милосердя буде культивуватися, проросте і дасть плоди. Її діти будуть торувати дорогу до церкви – новозавітньої криниці Якова – знатимуть, де черпати слово до життя. Мабуть, треба дякувати Богові, що наділив серце і душу української жінки глибоким розумінням цих ідей і потреб, що вміє вона залишити у недільну ранкову пору все і приходити до криниці Якова, що вміє перебирати зернятка вервиці, молячись за синів і рідну Україну, готова під градом куль боронити синів. Її віра настільки велика, що за її молитвами, любов’ю до Бога і рідного краю, воскресне держава і Церква.

Сьогодні кожному сину, чоловіку, батьку, онуку треба покірно схилити голову в шані і молитві за кожну українську жінку, яка покликана перетворювати цей світ у рай любов’ю свого серця і працею власних рук. Про неї можна говорити довго, про її героїчні подвиги, які ніколи ніхто не бачив, не оцінив, за це медалі їй не дають. Вона не вважає себе героїнею, але як мало треба, щоб визнати її рацію, щоб захопитися її ідеєю і турботою. Як багато значить для жінки, коли син, чоловік зауважить, що вона така неповторна і така незамінна у нашій хаті. Як вона натхненно працюватиме, коли їй скажуть, що вона попри все на світі залишилася прекрасною і гарною. Як зустрів Гавриїл Марію в Назареті: “Радуйся”, бо ти така важлива, така цінна, така неповторна, бо у твоєму серці, немовби десь у навігаторі душі, невидимо записано Богом стежку до криниці Якова, до джерела віри, до самого Бога, щоб ми усі, черпаючи наснагу до життя, перебували у вічності Христовій.

Scroll To Top