Головна / Звернення церковних ієрархів / Звернення Блаженнішого Любомира до вірних УГКЦ з приводу спорудження собору Воскресіння Христового у Києві

Звернення Блаженнішого Любомира до вірних УГКЦ з приводу спорудження собору Воскресіння Христового у Києві

Дорогі у Христі!

Перебуваючи на початку цього року в Канаді, я відвідував наші громади, церкви, школи, культурні інституції. Неподалік від Торонто, у місті Міссісаґа, я побував у школі Святої Софії. До мого приїзду вчителі цієї школи підготували альбом з малюнками учнів. Переглядаючи його, я затримав свій погляд на роботі учениці шостого класу. Найбільше мене вразив підпис малюнка: “Хочу бачити собор”. Йшлося, звісно, про собор у Києві. Я поставив сам собі запитання: чому дівчина третього чи четвертого покоління українців у Канаді це сказала, яке значення для неї може мати цей собор?

Історія нашого народу дуже цікава. Понад тисячу років тому завдяки рівноапостольному князеві Володимирові наш народ прийняв християнство, і вже в перших століттях свого існування воно стало спільним скарбом різних князівств, які утворювали Київську державу. Та й упродовж століть, політично, державно відмінних, – коли ми попадали під різні окупації, в різні союзи, більш чи менш для нас корисні, – воно було для нас спільним добром, яке нас підтримувало.

Особливо це проявилося протягом останніх 120 років, коли багато наших співвітчизників, шукаючи шляхи для подолання політичних чи економічних труднощів, почали виїжджати за кордон і там поселялися, влаштовували собі нове життя. Протягом цього часу було кілька хвиль української еміграції: на переломі ХІХ-ХХ стт., після Першої світової війни, після Другої світової війни і за останні кілька років, коли сотні тисяч наших громадян розсіялися по цілому світі. Емігранти, які довший час живуть на чужині, вже мають свої стабільні громади, освітні заклади, культурні осередки, в яких зустрічаються. Та найбільше значення має для них пам’ять про свою духовну спільноту, яку вони несли зі собою завжди, навіть якщо їхні руки були порожні. Скарб святої віри став для них справжньою батьківщ́иною і б́атьківщиною.

Однак, зрозуміло, що, перебуваючи в середовищі чужої культури, в процесі асиміляції людина може загубити те, що для неї найдорожче. Для того, щоб зберегти себе, нам усім потрібне дуже чітке видиме відчуття нашої єдності, нашої духовної близькості до осередку, з якого ми вийшли.

Історично місцем, звідки на всю Україну і навіть за її межі засяяло світло Христової науки, був Київ. Отож символом нашої батьківщини святої віри, нашої духовної єдності може і повинен стати собор, який тепер будуємо в Києві. І для того, щоб назавжди зберегти себе, кожен з нас (в Україні і за її межами) мусить відчути тісний духовний зв’язок із нашим спільним символом. Тому так важливо, щоб цей собор, – Патріарший собор Воскресіння Христового, став ще однією визначною релігійною будівлею, ще одним храмом у Києві, де є інші пам’ятки нашої християнської старовини, – щоб він був для нас усіх рідним місцем, яке ми можемо відвідати, як цього бажала учениця з Канади. Можливо, ця дівчина підсвідомо надіялася побачити своє коріння, те, що надає значення її життю, що дає їй відчуття справжньої християнської традиції, – хотіла переконатися в тому, що вона не відірвана як гілка від дерева, а що є частиною чогось дуже важливого. Собор у Києві має допомогти нам побачити інші парафії, громади, відчути приналежність до спільної матері, давньої київської традиції, яка понад тисячу років освячує наш народ. Він повинен стати храмом, в якому ми зможемо відчути, звідки походимо, що нас зберігає і вказує шлях на майбутнє. Це є наше здійснення Церкви, настанови, яку дав сам Господь.

Звертаюся до Вас з великим проханням посприяти завершенню спорудження цього храму. Я прошу кожного і кожну з Вас зробити пожертву, яка дорівнює оплаті за одну годину Вашої праці. Ця сума допоможе нам завершити будівництво храму. Такий дарунок від Вас на цю спільну мету – це буде наша загальна заява, що ми справді хочемо бути одною об’єднаною Церквою, де всі члени мають перед очима оцей спільний храм, цю одну Українську Католицьку Церкву.

Заздалегідь дуже сердечно дякую Вам за цю Вашу пожертву. Складіть її своєму парохові, який подбає про те, щоб переслати це на будову. І нехай Боже благословення буде на усіх Вас!

+ ЛЮБОМИР

Львів, 9 вересня 2003 року

Scroll To Top